Функція радості під час вагітності
З есеїв доктора медицини Мішеля Одена
Коли організатор конференції попросив мене розповісти про «функцію радості під час вагітності», я здивувався. Тоді пригадав радісні обличчя вагітних жінок після наших щотижневих співів у пологовому відділенні лікарні міста Пітів’є, Франція. Я часто замислювався, чи не отримують вагітні жінки та немовлята в їхніх утробах більше користі від того, що приходять поспівати з нами, ніж від чергового допологового огляду [1]. Іншими словами, я мовчки ставив собі безліч запитань щодо функції радості під час вагітності.
Підсумувати все, що нам відомо про цю функцію сьогодні, можна так. Нам треба подолати одну серйозну перешкоду: фізіологи, психологи, епідеміологи та інші вчені дослідили вже чимало емоційних станів… але не поняття радості. Зазирніть у наукові та медичні бази даних: за словами «тривога», «стрес», «депресія», «психологічний дискомфорт» або «страх» знайдуться тисячі матеріалів. За словом «радість» — результатів нуль. У науковому контексті цей термін навіть не має загальноприйнятих визначень.
Кажуть, що художники, поети та інші митці завжди крокують попереду вчених. Тож спершу погляньмо, що про радість розкажуть вони.
«П‘ять радісних містерій» — це, безумовно, найкорисніший для нас матеріал у сфері образотворчого мистецтва. Спершу ми зауважимо, що у слів «радість» і «містерія» є дещо спільне. Слово «містерія» має той самий корінь, що й «містика». Переживання радості теж виходить за межі буденного, звичного досвіду. Благовіщення, Відвідини святої Єлизавети, Різдво Ісуса Христа, Стрітення Господнє та Знайдення Ісуса в храмі — це події, які знаменують появу нового життя.
Крім того, ми з’ясуємо, що радість заразна. Отримавши благу звістку, Марія розділяє втіху з іншими майбутніми матерями. Священна атмосфера храму — чудове тло для вираження різних проявів материнської любові.
Поети й музиканти теж не цураються радості. «Ода радості», четверта частина 9-ї симфонії Бетховена, тепер є гімном Європейського союзу. Цікаво те, як ця музика викликає позитивні емоції: в енергійних уривчастих пасажах висхідних нот, безперечно, теж криється згадка про Різдво. Що стосується оригінального тексту, то це вірш Фрідріха Шиллера, написаний наприкінці XVIII століття. Ще на початку твору радість постає як несподіваний дотик до Божественного: «Freude, schöner Götterfunken» («Радість, прекрасна іскра божественності»). Останній рядок вірша моєї матері [2] про радість («joie») висловлює ту саму думку: «un grand hymne à la joie évoque le Très-Haut» («великий гімн радості нагадує нам про Всевишнього» — прим. пер.)
Поети теж символічно пов'язують радість із появою життя. У вірші моєї матері є слова «printemps» («весна»), «oiseau qui chante» («спів пташок»), «enfant» («дитина»). Наштовхує на думки про появу життя, як це буває навесні, коли горобці починають співати, й знаменита пісня Шарля Трене: «Y’a d’la joie…bonjour, bonjour les hirondelles…» («усюди радість… вітаємо, вітаємо вас, ластівки…» —прим. пер.)Сьогодні вчені не соромляться вторгатися в царину поетів та інших митців. Усі можливі емоційні стани, зокрема й кохання [3] та релігійні досвіди [4], вже вивчаються науковцями. Одного дня вони почнуть вивчати й радість. Одного дня функція радості під час вагітності постане як серйозна, варта досліджень тема. А поки що ми можемо досліджувати її опосередковано, розглядаючи протилежний полюс емоційного спектру. Вчені вже знають достатньо багато про стани, які супроводжує виділення кортизолу та катехоламінів адреналіна й норадреналіна. Це гормони стресу, і в їхній роботі можна прослідкувати деякі закономірності: викид катехоламінів, зокрема адреналіну, відбувається здебільшого в екстрених ситуаціях, а кортизол є гормоном повільної дії, який радше пов’язують із хронічними емоційними стани та рисами характеру. Саме тому дослідити вплив кортизолу на перебіг вагітності легше. Високий рівень кортизолу був виявлений у людей, які страждали на постійну тривожність, депресію, хронічний стрес; переживали тяжку втрату, а також у матерів, які відчували «психологічний дискомфорт під час вагітності» [5]. Простими словами, можна впевнено заявити, що високий рівень кортизолу людина має в стані смутку чи занепокоєння. Сьогодні нам достеменно відомо, що кортизол уповільнює розвиток плоду, а саме мозку [6], хоча плацентарний фермент (11-бета-гідроксистероїддегідрогеназа) здатний до певної межі захищати плід, перетворюючи активний кортизол на неактивний кортизон. В останні роки з’явилися дані на підтвердження того, що емоційний стан вагітної, пов’язаний з високим рівнем кортизолу, суттєво впливає на розвиток, активність [7], [8] і нейроендокринний статус плода [9], [10].
Крім того, ми додали до Бази даних досліджень первинного здоров’я кілька робіт про поведінкові та емоційні проблеми в дітей, матері яких під час вагітності переживали стани, позначені високим рівнем кортизолу. Так, автори «Ейвонського довготривалого дослідження батьків і дітей» спостерігали за 7144 жінками, які народили в період із 1 квітня 1991 року по 31 грудня 1992 року. Виявилось, що рівень тривожності матері, який вчені регулярно оцінювали протягом усієї вагітності, є незалежним фактором ризику поведінкових та емоційних проблем у дитини в чотирирічному віці [11]. У рамках «Ейвонського дослідження» 3 дні поспіль вимірювали рівень кортизолу в 74 дітей віком 10 років: під час пробудження, за 30 хвилин опісля, о 16:00 та о 21:00. Між тривожністю мами під час вагітності та індивідуальними відмінностями в кількості кортизолу зранку та ввечері був установлений чіткий зв’язок [12]. Це дослідження доводить на реальних людях, що передпологова тривожність може запустити механізм підвищеної вразливості до психопатології в дітей та підлітків, зокрема й до синдрому дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) [13].
Кілька інших досліджень із нашої бази даних мали на меті з’ясувати, як найрізноманітніші емоційні стани вагітних жінок, пов’язані з високим рівнем кортизолу, даються взнаки на їхніх дорослих дітях. Так, два фінські психіатри розглядали наслідки переживання втрати. Вони знайшли 167 дітей, чиї тати померли до їхнього народження, та 168 дітей, чиї тати померли протягом першого року їхнього життя.
Вчені спостерігали за медичними картами всіх цих 335 дітей, доки тим не виповнилося 35 років. В обох групах батьки були приблизно одного віку та належали до схожих соціальних прошарків; більшість із них загинула під час Другої світової війни. Усі діти виросли без батьків. Однак лише ті, хто втратили батька ще бувши в утробі матері, мали відтак більшу схильність до скоєння злочинів, алкоголізму й психічних захворювань. Результати цього дослідження свідчать про те, що емоційний стан матері під час вагітності має для дитини більш довгострокові наслідки, ніж цей її стан протягом першого року життя малюка. Автори ще одного авторитетного фінського дослідження до кінця 1998 року спостерігали за 12 059 дітьми, які народилися в 1966-му. Як виявилося, 33-річні чоловіки частіше скоювали злочини, якщо їхні матері страждали на передпологову депресію [15].
Небажана вагітність — це ще одна ситуація, яка завжди призводить до підвищення рівня кортизолу. Дітям, матерям яких відмовили в аборті, було присвячене безліч досліджень. В одному з них, Празькому, бажаних дітей (контрольна група) порівнювали з 220-ма такими, чиї матері в 1961–1963 роках не отримали дозволу на аборт ані після першого запиту, ані після подальшого оскарження (досліджувана група). У 9, 14–16, 21–23 і 30 років ці діти помітно відрізнялися. Наприклад, 9-річні діти з досліджуваної групи значно гірше вчилися у школі, хоча мали не менший IQ, а в 21–23 роки вдвічі більше з них мали судимості [16]. Схожі результати отримали шведські вчені, які порівняли дві групи зі 120 дітей 1939–1942 років народження в кожній. Діти, матері яких хотіли зробити аборт за медичними показаннями, частіше мали психічні проблеми та труднощі з соціалізацією у віці 21 і 35 років [17]. У фінському дослідженні 1966 року майбутніх матерів на шостому або сьомому місяці вагітності запитували, чи була ця вагітність бажаною; бажаною, але несвоєчасною, чи небажаною. Виявилося, що ризик подальшого розвитку шизофренії у небажаних дітей був значно вищим, ніж у всіх інших [18]
Отже, сьогодні ми знаємо, що дитина, яка в утробі матері потрапила під вплив її гормонів стресу, житиме з наслідками цього все життя. Із цього можна зробити чимало практичних висновків. Усі, хто спілкуються з вагітною, мають насамперед берегти її душевний спокій. У наш час, коли медичне ведення вагітності є нормою, ставлення лікарів до майбутньої мами може суттєво вплинути на її емоційний стан. Тому лікарям, акушеркам та іншим спеціалістам слід старанно і навіть ревно оберігати жінок від ефекту ноцебо під час допологових консультацій [19]. На практиці це означає створювати таку атмосферу, щоб після прийому вагітна почувалася ще краще, ніж до, — чи, принаймні, не так збентежено.
Це буде непросто, доки основним підходом до ведення вагітності буде призначення всім пацієнткам стандартного пакету аналізів, а отже, перетворення кожного прийому на можливість усвідомити всі ризики, пов’язані з виношуванням та народженням. Сьогодні ми маємо підстави переглянути протокол допологових консультацій на користь індивідуального підходу до кожної жінки. В ідеальному світі сучасна майбутня мати мала би керуватися передусім таким практичним запитанням: «Що медичні працівники можуть зробити для мене й мого малюка?» Якщо йдеться про звичайний випадок, коли жінка не має серйозних хронічних захворювань; знає, що вагітна; приблизно уявляє, коли дитина була зачата та відчуває, як та росте в її череві, відповідь має бути простою: «Небагато чого. Лише запропонувати аборт, якщо виявлять якісь значні відхилення». У тому ж ідеальному світі медичні працівники мали би керуватися передусім таким запитанням: «Чого найбільше потребує вагітна жінка?» Це просте запитання підштовхнуло би їх знайти час, щоб обговорити з вагітною її спосіб життя, зокрема харчування. Дані, які в нас є наразі, свідчать про те, що нестача поживних речовин, особливо довголанцюгових омега-3 жирних кислот, загострює депресивні розлади (очевидно, ця нестача провокує зниження рівню серотоніну в найважливіші періоди розвитку нервової системи плода) [20]. У майбутньому принципом ведення вагітності мало би стати просте емпіричне правило: «Їж сардини, радій… та співай!» [21]. Сьогодні ми знаємо, що дитина, яка в утробі матері потрапила під вплив її гормонів стресу, житиме з наслідками цього все життя. Це дозволяє нам підбити попередні підсумки щодо функції радості під час вагітності. Якщо радість — це протилежність тривоги, депресії та психологічного дискомфорту, логічно було б припустити, що вона пов’язана з низьким рівнем кортизолу. Отож, видається цілком імовірним, що функція радості під час вагітності полягає в захисті ще не народженого малюка від впливу шкідливих гормонів стресу. Оскільки цей вплив дає себе знати й у зрілому віці, ми навіть можемо зробити висновок, що радіти під час вагітності означає передавати здатність радіти наступному поколінню. Будемо сподіватися, що незабаром винахідливі вчені знайдуть способи пояснити роль таких гормонів, як дофамін, серотонін і окситоцин, у переживанні радості. Будемо також сподіватися, що «Науковий погляд на радість» відкриє нам таємниці таких маловивчених рис характеру, як «joie de vivre» («життєрадісність — прим. пер.)
Функція радості під час вагітності
Функція радості під час вагітності
З есеїв доктора медицини Мішеля Одена
Коли організатор конференції попросив мене розповісти про «функцію радості під час вагітності», я здивувався. Тоді пригадав радісні обличчя вагітних жінок після наших щотижневих співів у пологовому відділенні лікарні міста Пітів’є, Франція. Я часто замислювався, чи не отримують вагітні жінки та немовлята в їхніх утробах більше користі від того, що приходять поспівати з нами, ніж від чергового допологового огляду [1]. Іншими словами, я мовчки ставив собі безліч запитань щодо функції радості під час вагітності.
Підсумувати все, що нам відомо про цю функцію сьогодні, можна так. Нам треба подолати одну серйозну перешкоду: фізіологи, психологи, епідеміологи та інші вчені дослідили вже чимало емоційних станів… але не поняття радості. Зазирніть у наукові та медичні бази даних: за словами «тривога», «стрес», «депресія», «психологічний дискомфорт» або «страх» знайдуться тисячі матеріалів. За словом «радість» — результатів нуль. У науковому контексті цей термін навіть не має загальноприйнятих визначень.
Кажуть, що художники, поети та інші митці завжди крокують попереду вчених. Тож спершу погляньмо, що про радість розкажуть вони.
«П‘ять радісних містерій» — це, безумовно, найкорисніший для нас матеріал у сфері образотворчого мистецтва. Спершу ми зауважимо, що у слів «радість» і «містерія» є дещо спільне. Слово «містерія» має той самий корінь, що й «містика». Переживання радості теж виходить за межі буденного, звичного досвіду. Благовіщення, Відвідини святої Єлизавети, Різдво Ісуса Христа, Стрітення Господнє та Знайдення Ісуса в храмі — це події, які знаменують появу нового життя.
Крім того, ми з’ясуємо, що радість заразна. Отримавши благу звістку, Марія розділяє втіху з іншими майбутніми матерями. Священна атмосфера храму — чудове тло для вираження різних проявів материнської любові.
Поети й музиканти теж не цураються радості. «Ода радості», четверта частина 9-ї симфонії Бетховена, тепер є гімном Європейського союзу. Цікаво те, як ця музика викликає позитивні емоції: в енергійних уривчастих пасажах висхідних нот, безперечно, теж криється згадка про Різдво. Що стосується оригінального тексту, то це вірш Фрідріха Шиллера, написаний наприкінці XVIII століття. Ще на початку твору радість постає як несподіваний дотик до Божественного: «Freude, schöner Götterfunken» («Радість, прекрасна іскра божественності»). Останній рядок вірша моєї матері [2] про радість («joie») висловлює ту саму думку: «un grand hymne à la joie évoque le Très-Haut» («великий гімн радості нагадує нам про Всевишнього» — прим. пер.)
Поети теж символічно пов'язують радість із появою життя. У вірші моєї матері є слова «printemps» («весна»), «oiseau qui chante» («спів пташок»), «enfant» («дитина»). Наштовхує на думки про появу життя, як це буває навесні, коли горобці починають співати, й знаменита пісня Шарля Трене: «Y’a d’la joie…bonjour, bonjour les hirondelles…» («усюди радість… вітаємо, вітаємо вас, ластівки…» —прим. пер.)Сьогодні вчені не соромляться вторгатися в царину поетів та інших митців. Усі можливі емоційні стани, зокрема й кохання [3] та релігійні досвіди [4], вже вивчаються науковцями. Одного дня вони почнуть вивчати й радість. Одного дня функція радості під час вагітності постане як серйозна, варта досліджень тема. А поки що ми можемо досліджувати її опосередковано, розглядаючи протилежний полюс емоційного спектру. Вчені вже знають достатньо багато про стани, які супроводжує виділення кортизолу та катехоламінів адреналіна й норадреналіна. Це гормони стресу, і в їхній роботі можна прослідкувати деякі закономірності: викид катехоламінів, зокрема адреналіну, відбувається здебільшого в екстрених ситуаціях, а кортизол є гормоном повільної дії, який радше пов’язують із хронічними емоційними стани та рисами характеру. Саме тому дослідити вплив кортизолу на перебіг вагітності легше. Високий рівень кортизолу був виявлений у людей, які страждали на постійну тривожність, депресію, хронічний стрес; переживали тяжку втрату, а також у матерів, які відчували «психологічний дискомфорт під час вагітності» [5]. Простими словами, можна впевнено заявити, що високий рівень кортизолу людина має в стані смутку чи занепокоєння. Сьогодні нам достеменно відомо, що кортизол уповільнює розвиток плоду, а саме мозку [6], хоча плацентарний фермент (11-бета-гідроксистероїддегідрогеназа) здатний до певної межі захищати плід, перетворюючи активний кортизол на неактивний кортизон. В останні роки з’явилися дані на підтвердження того, що емоційний стан вагітної, пов’язаний з високим рівнем кортизолу, суттєво впливає на розвиток, активність [7], [8] і нейроендокринний статус плода [9], [10].
Крім того, ми додали до Бази даних досліджень первинного здоров’я кілька робіт про поведінкові та емоційні проблеми в дітей, матері яких під час вагітності переживали стани, позначені високим рівнем кортизолу. Так, автори «Ейвонського довготривалого дослідження батьків і дітей» спостерігали за 7144 жінками, які народили в період із 1 квітня 1991 року по 31 грудня 1992 року. Виявилось, що рівень тривожності матері, який вчені регулярно оцінювали протягом усієї вагітності, є незалежним фактором ризику поведінкових та емоційних проблем у дитини в чотирирічному віці [11]. У рамках «Ейвонського дослідження» 3 дні поспіль вимірювали рівень кортизолу в 74 дітей віком 10 років: під час пробудження, за 30 хвилин опісля, о 16:00 та о 21:00. Між тривожністю мами під час вагітності та індивідуальними відмінностями в кількості кортизолу зранку та ввечері був установлений чіткий зв’язок [12]. Це дослідження доводить на реальних людях, що передпологова тривожність може запустити механізм підвищеної вразливості до психопатології в дітей та підлітків, зокрема й до синдрому дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) [13].
Кілька інших досліджень із нашої бази даних мали на меті з’ясувати, як найрізноманітніші емоційні стани вагітних жінок, пов’язані з високим рівнем кортизолу, даються взнаки на їхніх дорослих дітях. Так, два фінські психіатри розглядали наслідки переживання втрати. Вони знайшли 167 дітей, чиї тати померли до їхнього народження, та 168 дітей, чиї тати померли протягом першого року їхнього життя.
Вчені спостерігали за медичними картами всіх цих 335 дітей, доки тим не виповнилося 35 років. В обох групах батьки були приблизно одного віку та належали до схожих соціальних прошарків; більшість із них загинула під час Другої світової війни. Усі діти виросли без батьків. Однак лише ті, хто втратили батька ще бувши в утробі матері, мали відтак більшу схильність до скоєння злочинів, алкоголізму й психічних захворювань. Результати цього дослідження свідчать про те, що емоційний стан матері під час вагітності має для дитини більш довгострокові наслідки, ніж цей її стан протягом першого року життя малюка. Автори ще одного авторитетного фінського дослідження до кінця 1998 року спостерігали за 12 059 дітьми, які народилися в 1966-му. Як виявилося, 33-річні чоловіки частіше скоювали злочини, якщо їхні матері страждали на передпологову депресію [15].
Небажана вагітність — це ще одна ситуація, яка завжди призводить до підвищення рівня кортизолу. Дітям, матерям яких відмовили в аборті, було присвячене безліч досліджень. В одному з них, Празькому, бажаних дітей (контрольна група) порівнювали з 220-ма такими, чиї матері в 1961–1963 роках не отримали дозволу на аборт ані після першого запиту, ані після подальшого оскарження (досліджувана група). У 9, 14–16, 21–23 і 30 років ці діти помітно відрізнялися. Наприклад, 9-річні діти з досліджуваної групи значно гірше вчилися у школі, хоча мали не менший IQ, а в 21–23 роки вдвічі більше з них мали судимості [16]. Схожі результати отримали шведські вчені, які порівняли дві групи зі 120 дітей 1939–1942 років народження в кожній. Діти, матері яких хотіли зробити аборт за медичними показаннями, частіше мали психічні проблеми та труднощі з соціалізацією у віці 21 і 35 років [17]. У фінському дослідженні 1966 року майбутніх матерів на шостому або сьомому місяці вагітності запитували, чи була ця вагітність бажаною; бажаною, але несвоєчасною, чи небажаною. Виявилося, що ризик подальшого розвитку шизофренії у небажаних дітей був значно вищим, ніж у всіх інших [18]
Отже, сьогодні ми знаємо, що дитина, яка в утробі матері потрапила під вплив її гормонів стресу, житиме з наслідками цього все життя. Із цього можна зробити чимало практичних висновків. Усі, хто спілкуються з вагітною, мають насамперед берегти її душевний спокій. У наш час, коли медичне ведення вагітності є нормою, ставлення лікарів до майбутньої мами може суттєво вплинути на її емоційний стан. Тому лікарям, акушеркам та іншим спеціалістам слід старанно і навіть ревно оберігати жінок від ефекту ноцебо під час допологових консультацій [19]. На практиці це означає створювати таку атмосферу, щоб після прийому вагітна почувалася ще краще, ніж до, — чи, принаймні, не так збентежено.
Це буде непросто, доки основним підходом до ведення вагітності буде призначення всім пацієнткам стандартного пакету аналізів, а отже, перетворення кожного прийому на можливість усвідомити всі ризики, пов’язані з виношуванням та народженням. Сьогодні ми маємо підстави переглянути протокол допологових консультацій на користь індивідуального підходу до кожної жінки. В ідеальному світі сучасна майбутня мати мала би керуватися передусім таким практичним запитанням: «Що медичні працівники можуть зробити для мене й мого малюка?» Якщо йдеться про звичайний випадок, коли жінка не має серйозних хронічних захворювань; знає, що вагітна; приблизно уявляє, коли дитина була зачата та відчуває, як та росте в її череві, відповідь має бути простою: «Небагато чого. Лише запропонувати аборт, якщо виявлять якісь значні відхилення». У тому ж ідеальному світі медичні працівники мали би керуватися передусім таким запитанням: «Чого найбільше потребує вагітна жінка?» Це просте запитання підштовхнуло би їх знайти час, щоб обговорити з вагітною її спосіб життя, зокрема харчування. Дані, які в нас є наразі, свідчать про те, що нестача поживних речовин, особливо довголанцюгових омега-3 жирних кислот, загострює депресивні розлади (очевидно, ця нестача провокує зниження рівню серотоніну в найважливіші періоди розвитку нервової системи плода) [20]. У майбутньому принципом ведення вагітності мало би стати просте емпіричне правило: «Їж сардини, радій… та співай!» [21]. Сьогодні ми знаємо, що дитина, яка в утробі матері потрапила під вплив її гормонів стресу, житиме з наслідками цього все життя. Це дозволяє нам підбити попередні підсумки щодо функції радості під час вагітності. Якщо радість — це протилежність тривоги, депресії та психологічного дискомфорту, логічно було б припустити, що вона пов’язана з низьким рівнем кортизолу. Отож, видається цілком імовірним, що функція радості під час вагітності полягає в захисті ще не народженого малюка від впливу шкідливих гормонів стресу. Оскільки цей вплив дає себе знати й у зрілому віці, ми навіть можемо зробити висновок, що радіти під час вагітності означає передавати здатність радіти наступному поколінню. Будемо сподіватися, що незабаром винахідливі вчені знайдуть способи пояснити роль таких гормонів, як дофамін, серотонін і окситоцин, у переживанні радості. Будемо також сподіватися, що «Науковий погляд на радість» відкриє нам таємниці таких маловивчених рис характеру, як «joie de vivre» («життєрадісність — прим. пер.)
